Про цей інструмент сміливо можна сказати – старі, як світ (вперше згадувалися приблизно 3500 років тому). Кажуть, цимбали розвинулись з перського сантура, який і за будовою корпусу і за принципом гри дуже нагадує цимбали. Цимбали нашим предкам-європейцям було відносно легко виготовити, тому вони тисячоліття і навіть століття тому робили їх у великій кількості. За Австро-Угорщини цимбали мали у своїх оркестрах мандрівні цигани та угорські пілігрими. Глибоке, проникливе й водночас енергійне звучання цимбалів виявилося близьким темпераментним горянам з Закарпатського (сусіднього з Угорщиною) боку, а вони вже у XIIV столітті заразили модою на їхню музику гуцулів, бойків та лемків з усіх Карпат. Приблизно з того часу згадуються троїсті музики у складі сопілки, скрипки та цимбалів в оповідях про карпатське життя. І сьогодні цимбали є неодмінним акомпанементом гуцульським коломийкам у святкові дні, особливо, на гуцульському весіллі.
Історія одного музичних справ майстра
Іван Дзвінчук єдиний, на разі, творець цимбалів у Карпатах, крім нього цим займається тільки Львівська фабрика музичних інструментів. Історія розвитку його ремесла особлива. Він не належить до роду, де виробництво цимбалів є традиційним – в його родині цим ніхто не займався. Виготовляти інструмент почав спонтанно, оскільки його син дуже гарно грав на цимбалах і потребував власного інструменту для подальшого навчання. Не маючи змоги придбати інструмент, Іван Дзвінчук сам змайстрував їх для сина, і процес йому сподобався.
З того часу майстер не полишає цієї праці, яку виконує повністю сам, хоч зазначає, що все важче стає знайти підходящого явора для виготовлення корпусу. До речі, свіже дерево має висихати приблизно десять років, доки стане придатним для цимбалів. Струни, кілки («кобилки») та клей використовує такі, як для професійного фортепіано, найкращої якості. Замовляють у нього цимбали учасники ансамблів троїстих музик як з Прикарпаття, так і з усієї України. Син Івана – музикант, грає на цимбалах та навчає цьому дітей, які також потребують цимбалів. Тому Іван Двінчук створює інструменти для учнів музичних шкіл, правда, невеличкі, як для діток.
За фахом Іван столяр, і виготовляє цибали у своїй майстерні на верстаті для вікон і дверей та жартує: «Раніше робив двері й вікна, а між тим цимбали, потім робив цимбали, а між тим двері й вікна, а зараз – тільки цимбали». Цимбали запанували у його майстерні, перетворивши буденну працю у творчість, адже для цього потрібні не лише руки і точне око, а й відчуття звуку та музичної гармонії. Майстер виготовив трохи більше, ніж 30 інструментів, хоч спеціально їм лік не веде. Тому Іванові вдається також ремонтувати та настроювати цимбали для учнів та досвідчених музикантів. І робить він це професійно, виправдовуючи їхню довіру. На виготовлення одних цимбалів витрачає від півтора до двох місяців. Більше часу витрачає на інструмент з різьбою й інкрустацією, візерунки до яких теж вигадує сам.
