Кептар – автентичний та естетично оздоблений хутряний одяг горян, мешканців українських Карпат і Прикарпаття. До 70-х років минулого століття у цих місцевостях це був неодмінний елемент одягу як взимку так і влітку через примхливий та вітряний карпатський клімат. Важко знайти аналоги кептарів у інших гірських поселеннях Європи. Наприклад польські гуралі носили, зазвичай, повстяний та шерстяний верхній одяг (гуні), рідко коли одягали вироби з хутра на повсякдень. Мешканці гірських альп, хоч і носили шкіряні костюми, проте почали декорувати їх лише після ліквідації урядової заборони на це – з XVIII століття. А от щодо українців, то немає жодного зі справжніх гуцулів, хто не мав би у своєму гардеробі розцяцькованого кептаря, традиції оздоблення якої мають не одну сотню років, вражають своїм розмаїттям і польотом фантазії.
На перший погляд цей сегмент одягу створюється доволі легко: на його виготовлення зазвичай достатньо однієї овечої шкури, на згині якої робиться виріз для горловини, а з боків лишаються прорізи для рук, спереду від горловини шкіри розтинаються вздовж посередині. Фактично кілька рухів ножицями - і заготовка для кептаря готова. Лише іноді більші кептарі шиють з двох шкур і тоді для них підкроюють боки. Дуже просто? Однак, з декорування швів кептаря починається справжнє й витончене мистецтво. Так у Вікіпедії згадуються до 17 видів оздоб, які використовують для декорування кептарів в залежності від місцевості. Обмеженість горами, відособлений, практично племінний, спосіб життя гуцулів, бойків, покутян, породили специфічні неповторні для окремих сіл та містечок візерунки.
Кептарі від Юрія Полєка
Пан Юрій Полєк - мешканець Космача, один з небагатьох майстрів з виготовлення традиційних кептарів. Виготовляє він їх в основному для молодят, але замовляють їх також місцеві мешканці та мешканці інших сіл, щоб вбиратися до церкви у святкові дні. Цікаво, що на Великдень перед церквою у Космачі практично всі місцеві парубки вбрані у кептарі від пана Юрія, які він їм виготовив на їхнє ж весілля! Нагода побачити Космацьку великодню процесію у багато розшитих кептарях варта того, щоб навідатись сюди. А майстерність Юрія у виконанні традиційних кептарів гарантує якість усім його виробам.
За професією Юрій - швець, вправно шиє чоловічі костюми, куртки й навіть шкіряне взуття, і завжди достатньо заробляв собі на життя. Проте якийсь внутрішній поклик спонукав його продовжити справу місцевих шевців кептарів, що відійшли у небуття ще понад півстоліття тому. Досліджуючи готові вироби, він освоїв цю майстерність самостійно, крок за кроком виготовляючи вручну свій перший кептар. Тоді він зрозумів, що на один кептар потрібно витратити мінімум 2 місяці часу, а головна його цінність - у оздобленні, на які, власне, й витрачається найбільше часу та майстерності. Згідно традиції Юрій кожен кептар робить виключно вручну та запевняє, що за жодних умов не переорієнтується на виготовлення цього елементу одягу машинним способом.
Раніше, при радянській владі, такі елементи декору кептарів, як «капслі» — бляшані кільця, що їх набивають поверх зубців із сап'яну, - Космацькому майстру присилали українські емігранти з Канади. Власне, сап’ян – це смужки з овечої шкіри, для виготовлення яких гуцулами традиційно використовувалася шкіра новонародженого ягняти, причому до триденного віку, адже шкіра дорослішого ягняти не вважається сап’яновою, бо надто тверда й поросла шерстю. Зараз пан Юрій всі деталі для оздоблення, в т.ч. сап’янову шкіру, «капслі», стрічки купує в Івано-Франківську. Шкури для пошиття кептарів придбаває у місцевих фермерів. Син пана Юрія також вміє робити кептарі, навіть виготовив кептар для себе, проте поки що не виявив бажання займатися цим постійно.
