Навіть шкарпетки бувають традиційними
Каптурі або капчурі – це особливі гуцульські вовняні шкарпетки, що предками-горянами одягалися у постоли. У капчурях ніколи не мерзла нога взимку і, як не дивно, не пріла улітку. Мало хто знає, що гуцульські шкарпетки із натуральної вовни, що продаються на усіх карпатських базарах, і є капчурями, технології в’язання яких стільки ж, скільки автентичному гуцульському одягу. До того ж здавна вони носилися не лише горянами, а й панством, яке охоче придбавало їх. Мисливці одягали капчурі для захисту від укусів гадюк, для верхової їзди, а також як прикрасу-доповнення до взуття. В сучасному житті капчурі бажані, або й необхідні людям, які сповідують активний спосіб відпочинку, у походах на далекі відстані. Вони є природним протектором від мозолів для любителів походів на далекі відстані, тож у них буде неймовірно комфортно альпіністам, коли вдягнуть такі шкарпетки у професійне взуття. Вдягаючи теплі вовняні капчурі, ви загарантовуєтесь від мозолів та ссадин, що можуть розвинутися через тривалий контакт з черевиками. Завітайте на Косівський базар і ви побачите, як там віртуозно перебирають спицями, виплітаючи капчурики, привітні продавчині, придбайте декілька пар для себе та близьких.
Все геніальне – просте
Для того, аби виготовити одні капчурі, потрібно використати приблизно 200 грамів овечої вовни. Найкращу стрижену вовну майстрині придбавають на Косівському базарі. Ця вовна цілком натуральна, неочищена, яку треба помити, випарити, розчесати, а далі – спрясти з неї нитку з допомогою веретена. Лише після цього з нитки плетуться шкарпетки, які мають натуральне сіре, біле або чорне забарвлення, залежно від масті барана, з якого вона походить. Космацька майстриня Параска Бойчук запевняє, що справжні капчурі мають щільне плетення, з них не вилазять ворсинки та у них відсутній специфічний хімічний запах. В’язальниці застерігають від шкарпеток синього та фіолетового кольору, які спритні продавці пропонують наївним туристам в якості гуцульських.
Однак шкарпетки з ниток червоного спектру є традиційними у гуцульському строї. Аби зв’язати червоні, бордові, жовтогарячі капчурі, вовну фарбують спеціальними барвниками, тримаючи вовну в фарбі не більше 20 хвилин.
Починають плести від верху п’ятьма дерев’яними спицями, зробленими з ясена – гнучкого, проте надзвичайно міцного дерева. Коли вже треба зробити узір, в’язальниці можуть використовувати металеві спиці або дроти для плетіння. Узори на капчурах мають чітку геометричну форму – це ромби й лінії, де має зійтися петелька до петельки. Космацьким шкарпеткам притаманні узори, виконані червоною, чорною та зеленою нитками. Узір нагадує вишиття, такий він чіткий та акуратний, однак – це все ручне плетіння, яке супроводжується ретельним підрахунком петель. Параска каже, що узори тримає у голові, а руки їх самі пам’ятають. За день майстриня виплітає пару звичайних шкарпеток, а на традиційні з візерунком — треба витратити тиждень. Капчурі ж щоденного використання не мають орнаменту і в основному, їх одягають пізньої осені в калоші, а зимою в чоботи. На думку пані Параски, капчурі може в’язати кожна, а от в’язати з орнаментом може тільки та, в якої є талант.
Бізнес спокійної старості
На запитання: «Що буде якщо майстри помруть, а діти не захочуть займатися їхньою стравою?» Параска відповідає швидко і просто: «Апетит приходить під час їжі. Ця справа проста, але вона затягує. Це як антистрес, який приносить не лише задоволення, а й дохід. Адже потреби людей у добротному одязі були, є і будуть, не залежно від того, яким стрімким би не був розвиток технологій. Нині вартість пари святкових шкарпеток коливається від двохсот до двох тисяч гривень, узори осучаснюються і модифікуються. А наші ж космацькі діти засвоюють технологію в’язання капчурів з дитинства. Я вірю, що з віком вони також почнуть займатися цим заняттям, знайшовши у ньому таке ж задоволення і спокій, як знаходимо ми».
